Костянтинівська територіальна громада

Чергове навчання депутатів на тему: «Конфлікт інтересів».
       Відповідно до підпункту б) пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про запобігання корупції», депутати місцевих рад належать до категорії осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а отже є суб’єктами, що підпадають під дію зазначеного Закону. Проте, на відміну від народних депутатів України, які також належать до цієї категорії, депутати місцевих рад здійснюють свої повноваження на громадських засадах. З огляду на це, на них не поширюється діюча для народних депутатів заборона суміщати свій депутатський мандат з іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю.
         Закріплене у Законі України «Про статус депутатів місцевих рад» право депутата сільської, селищної, міської, районної чи обласної ради здійснювати свої представницькі повноваження «не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю» обумовлює належність депутатів місцевих рад до групи ризику з великою вірогідністю виникнення конфлікту інтересів. Саме тому питання запобігання і врегулювання конфлікту інтересів депутатів місцевих рад сьогодні є одним з найбільш нагальних питань, що стоїть на порядку денному реформи у сфері місцевого самоврядування та протидії корупції.
         Закон України «Про запобігання корупції» виділяє два типи конфлікту інтересів – потенційний та реальний.
         Потенційним конфліктом інтересів є наявність у депутата приватного інтересу у сфері, в якій він виконує свої представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття ним рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання своїх представницьких повноважень.
         У той же час реальний конфлікт інтересів може бути визначений як суперечність між приватним інтересом депутата та його представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття ним рішень або на вчинення чи невчинення дій під час виконання своїх представницьких повноважень.
         З наведених визначень вбачається, що при потенційному конфлікті інтересів (на відміну від реального) приватний інтерес може вплинути на об’єктивність прийняття рішення чи вчинення дій лише у майбутньому при настанні певних обставин. Така позиція узгоджується з Методичними рекомендаціями з питань запобігання і врегулювання конфлікту інтересів, що були одноголосно затверджені на одному з перших засідань Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Як зазначається у документі, ключовою ознакою потенційного конфлікту інтересів є наявність у особи приватного інтересу, що на даний момент не є актуальним, тобто не впливає на об’єктивність прийняття рішення чи вчинення діяння цією особою. Однак у разі, якщо фактичні обставини зміняться або відбудеться певна подія, такий конфлікт інтересів може перетворитись з потенційного на реальний.             

     Простий вихід зі складної ситуації
         Конфлікт між приватним інтересом та представницькими повноваженнями може виникнути навіть у особи, що добросовісно вживає усіх можливих заходів щодо недопущення конфлікту інтересів. При цьому важливо розуміти, що сам факт існування конфлікту інтересів не є ані злочином, ані правопорушенням, ані порушенням правил депутатської етики. Конфлікт інтересів перетворюється на корупційне правопорушення лише тоді, коли про нього не було належним чином заявлено та/або особа вчинила певні дії під його впливом.
         Усвідомлюючи наявність у будь-якої особи приватного інтересу та можливості конфлікту цього інтересу з її публічними обов’язками, законодавець у Розділі V Закону «Про запобігання корупції» визначив чіткий алгоритм дій при виявленні конфлікту інтересів.
         Перше, що має зробити депутат, який виявив у себе конфлікт інтересів – це повідомити про нього. Виходячи з положень частини першої статті 28 Закону «Про запобігання корупції» та частини другої статті 591 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», депутат не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли він дізнався чи повинен був дізнатись про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, має повідомити НАЗК чи постійну комісію, до функціональної спрямованості якої належить питання запобігання корупції, або ж безпосередньо орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів – тобто місцеву раду чи відповідну комісію ради. Якщо про конфлікт інтересів депутату стало відомо безпосередньо на засіданні ради або комісії, він може публічно заявити про конфлікт інтересів з занесенням такої усної заяви до протоколу засідання. Окрім цього, якщо депутату відомо про наявність конфлікту інтересів у свого колеги, він може відкрито заявити про це на засіданні відповідного органу.
         Наступним кроком після належного повідомлення про конфлікт інтересів має стати його врегулювання. Враховуючи той факт, що депутат ради не є посадовою особою та не перебуває у відносинах прямого підпорядкування з будь-якою особою, до нього не можуть бути застосовані такі класичні методи врегулювання конфлікту інтересів як усунення від виконання завдання, зовнішній контроль, обмеження доступу до інформації, перегляд обсягу службових повноважень, переведення чи звільнення. З огляду на це, у статті 36 Закону «Про запобігання корупції» зазначено, що правила врегулювання конфлікту інтересів депутатів місцевих рад мають визначатись законами, які «регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів». Проте у профільному Законі «Про статус депутатів місцевих рад» відсутні будь-які згадки про конфлікт інтересів, а Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» містить лише статтю 591, текст якої не несе смислового навантаження та не узгоджується з вимогами частини другої статті 35 профільного Закону «Про запобігання корупції», що передбачає обов’язок депутата не брати участь у прийнятті рішення відповідним органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів.
         Таким чином, в Законі визначено дві основні вимоги до депутата при виникненні у нього конфлікту інтересів: невідкладно заявити про конфлікт інтересів та не брати участь в обговоренні чи голосуванні відповідного питання на засіданні ради або комісії. Контроль за дотриманням зазначених вимог та надання роз’яснень з питань конфлікту інтересів відповідно до частини другої статті 591 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» покладається на постійну комісію ради, до функціональної спрямованості якої належить питання запобігання корупції. Окрім цього, депутат також матиме змогу звернутись до територіальних органів НАЗК.
         Порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів є корупційним правопорушенням, за яке законом встановлено адміністративну відповідальність. Так, відповідно до статті 1727 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) неповідомлення особою про наявність у неї реального конфлікту інтересів тягне за собою накладення штрафу від 100 до 200 неоподаткованих мінімумів, а вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів – від 200 до 400 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При цьому варто зазначити, що хоча Кодексом передбачена відповідальність лише за неповідомлення чи дії в умовах реального конфлікту інтересів, заборона брати участь у прийнятті рішення радою або комісією поширюється і на випадки потенційного конфлікту інтересів.
         У той же час відповідальність депутата за неповідомлення або дії в умовах конфлікту інтересів не зводиться виключно до адміністративних штрафів. У разі повторного притягнення до відповідальності протягом року за статтею 1727 КУпАП на особу накладається штраф від 400 до 800 з позбавленням права займатись певною діяльність строком на один рік. Зокрема, якщо судом було винесено рішення про притягнення депутата до відповідальності за корупційне правопорушення з позбавленням права займатись діяльністю, що пов’язана з виконанням функцій місцевого самоврядування, повноваження такого депутата вважаються достроково припиненими відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону «Про статус депутатів місцевих рад».
         Більше того, незалежно від наслідків чи масштабу порушення, дії в умовах конфлікту інтересів або неповідомлення про нього є корупційним правопорушенням. З огляду на це, у разі притягнення депутата до відповідальності відомості про нього мають заноситись до відкритого Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, що створює для депутата додаткові репутаційні ризики.
         При цьому не слід забувати, що навіть якщо в умовах неповідомленого конфлікту інтересів депутат діяв об’єктивно – наприклад, фірма члена його сім’ї дійсно запропонувала найкращі умови на тендері, і він цілком об’єктивно та неупереджено проголосував саме за неї – дії в умовах конфлікту інтересів все рівно матимуть місце. Для кваліфікації правопорушення за статтею 1727 КУпАП достатньо лише наявності приватного інтересу, тобто зацікавленості особи у певному перебігу подій. Якщо ж особа при всьому цьому діяла необ’єктивно і набула неправомірну вигоду, її дії підпадають під статтю 364 («Зловживання службовим становищем») та статтю 368 («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вимоги службовою особою») Кримінального кодексу України.
         Дії в умовах конфлікту інтересів породжують правові наслідки не лише для депутата, а і для прийнятого за його участі рішення. Згідно зі статтею 67 Закону «Про запобігання корупції» прийняті в умовах конфлікту інтересів рішення можуть бути визнані незаконними в судовому порядку. Вбачається, що у випадку, коли голос депутата з конфліктом інтересів став вирішальним при прийнятті відповідного рішення (наприклад, рішення прийнято 61 голосом при загальному складі ради у 120 депутатів), це може стати підставою для скасування такого рішення в суді.
         Окремим питанням є наявність конфлікту інтересів у депутатів, що знаходяться на керівних посадах у комунальних підприємствах (КП). Згідно з частиною третьою статті 16 та частиною п’ятою статті 60 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» комунальна власність громади є матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування, а права суб’єкта комунальної власності від імені та в інтересах територіальної громади здійснює відповідна рада. У той же час відповідно до частини третьої статті 8 Господарського кодексу, господарська компетенція органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідних комунальних установ. Виходячи з положень статті 143 Конституції, статей 87 та 169 Цивільного кодексу, статей 63 і 78 Господарського кодексу, комунальне підприємство є юридичною особою публічного права, що створюється розпорядчим актом органу місцевого самоврядування. Окрім цього, відповідно до статті 17 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», відносини місцевої ради з комунальними підприємствами будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності раді. З огляду на це, участь у прийнятті рішень місцевої ради щодо комунальних підприємств є частиною представницьких повноважень депутата ради; при цьому як Київрада, так і комунальні підприємства покликані діяти в інтересах територіальної громади міста. Таким чином, у разі відсутності у депутата, який одночасно є керівником КП, у певному конкретному випадку особистого приватного інтересу, який може вплинути на його об’єктивність чи неупередженість або який суперечить його представницьким повноваженням і впливає на його об’єктивність чи неупередженість під час прийняття рішення, сама по собі його участь у прийнятті рішення з питань, що стосуються відповідного комунального підприємства, не становить дій в умовах конфлікту інтересів.